З 18 жовтня по 2 листопада 2025 року у храмах Дніпропетровської єпархії УПЦ буде перебувати ікона Різдва Пресвятої Богородиці, іменована «Пустинно-Глинська» — велика святиня Православ’я з Ставропігійної Різдво-Богородицької Глинської пустині с. Соснівка Шосткинського району Сумської області.
18 жовтня прибуття в Успенський собор м. Дніпро, площа Успенська, 16
З 18 по 25 жовтня перебування в Успенському соборі;
25 жовтня прибуття в Преображенський кафедральний собор м. Дніпро, площа Соборна, 15а
З 25 жовтня по 1 листопада перебування в Преображенському кафедральному соборі;
1 листопада прибуття в Троїцький кафедральний собор м. Дніпро, площа Троїцька, 7
З 1 по 2 листопада перебування в Троїцькому кафедральному соборі м. Дніпро.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Ікона Різдва Пресвятої Богородиці, іменована «Пустинно-Глинська», — велика святиня Православ’я. Історія цієї ікони переносить нас на початок XVI століття. У глухих лісах, що колись належали знатному роду Глинських (Богдан Глинський був литовським намісником у давньому Путивлі до 1500 року), знаходилися бортні угіддя. Одного разу вдень бортники-пасічники побачили на могутній сосні в сяйві дивного світла ікону — це був образ Різдва Пресвятої Богородиці. Вони благоговійно помолилися і, повернувшись додому, розповіли односельцям про побачене. Відтоді багато людей стали приходити до святині й отримували благодатну допомогу від Богоматері. З-під кореня дерева, на якому явилася ікона, забило джерело цілющої води.
До місця явлення приходили не лише місцеві жителі, але й ченці, подвижники посту і молитви. На тому місці оселився один із монахів Путивльського Молченського монастиря, який спорудив там каплицю. Так, під благословенням чудотворного образу «Пустинно-Глинського», було покладено початок заснуванню монастиря — Глинської пустині.
За монастирським переказом, одного разу брати вирішили зняти ікону з сосни й перенесли її до церкви. Але Пречистій таке рішення було неугодне. На подив братії, наступного ранку вони побачили, що новоявлена ікона з каплиці зникла. У тремтінні вони знайшли святиню на місці явлення. Ігумен, не розуміючи Божого промислу, вдруге наказав перенести ікону із сосни до храму. Наступного ранку святиня знову з’явилася на дереві. Так сталося і втретє — і тоді, за велінням настоятеля, сосну зрубали.
Не зрозуміло, чому настоятель так уперто діяв, але було очевидно, що це неугодно Пречистій. Відразу ж цілюще джерело висохло, а настоятель, будучи цілком здоровим, тяжко занедужав і невдовзі спочив. Незабаром цілюще джерело забило знову — вже за два кілометри від попереднього місця.
У монастирських записах збереглися багато свідчень зцілень як від Глинської ікони, так і від джерела. Вістка швидко розлетілася по світу, і сюди звідусіль почали прибувати натовпи паломників. До чудотворного образу приходили люди різних шарів населення і з найрізноманітнішими недугами. Свідченням численної допомоги були привіси — каблучки, браслети, сережки та інші коштовності, які віруючі приносили як подяку.
Глинські старці називали Пресвяту Богородицю «Покровителькою обителі» й перед чудотворною іконою складали обітниці. Особливе вшанування образу відобразилося у встановлених у монастирі днях святкування та традиціях. У визначені дні звершувалися хресні ходи до місця явлення святині та до джерела. З 1848 року хресні ходи з іконою звершувалися до міста Глухів — на спомин про зцілення від холери, а після 1856–1857 років — до сусіднього села Шалигине, де сталося позбавлення від сарани.
До революції стараннями братії обителі було надруковано книгу, присвячену чудотворній Пустинно-Глинській іконі (вийшла двічі — у 1901 і 1907 рр.), основну частину якої становив опис численних чудес, звершених Пресвятою Богородицею через цю святиню.
Розміри ікони — 0,2 × 0,167 м. Упродовж століть зображення не раз оновлювалося, при цьому, ймовірно, зберігалися риси давнього образу. На іконі зображені земні батьки Діви Марії — святий праведний Іоаким і свята праведна Анна, що сидить на ложі й тримає на руках Немовля.
З опису 1764 року відомо, що образ прикрашала срібна позолочена риза, яку в 1861 році замінили на золоту, рясно оздоблену діамантами, топазами та сапфірами. Тоді ікону помістили у мідний позолочений кіот, який, своєю чергою, був вставлений у круглий карбований кіот. У цьому кіоті було окреме зображення: по боках стояли ангели на хмарах, що підтримували ікону, над якою — благословляючий Господь Саваоф і Святий Дух у оточенні сонму херувимів.
До вересня 1922 року, коли нова безбожна влада закрила монастир, відноситься остання згадка про чудотворну ікону — святиню забрали члени церковної ради села Шалигине. Відтоді сліди Богородичного образу загубилися в богоборчі часи, і до сьогодні про нього нічого не відомо.
Монастир був відкритий у роки німецької окупації й проіснував до 1961 року. Після другого закриття будівлі та майно було передано місцевому будинку інвалідів. Відродження обителі розпочалося в 1994 році.
Святкування на честь Глинської ікони звершується в дев’яту п’ятницю по Великодню (перша п’ятниця Петрова посту) та 21 вересня.
Нині Глинська пустинь розташована в прифронтовій зоні, за 7 км від державного кордону України. Доступ до обителі дуже утруднений — без ризику для життя й здоров’я потрапити туди нині практично неможливо. Жителі навколишніх сіл — Соснівки та Шалигиного — евакуйовані. Братія (близько 30 чоловік) на чолі з намісником стійко переносять усі випробування, проводячи свій час у праці й молитві, як і личить ченцям.
